103 роки тому це слово було вписане в iсторiю українського народу.Так трапилось, що на протязi багатьох столiть iсторичного розвитку Україна не мала власної державностi i єдиної територiї. Українськi землi належали багатьом державам: Росiї, Литвi, Угорщинi, Речi Посполитiй, згодом Румунiї, Чехословаччинi.
Реалiзувалась ця мрiя внаслiдок української революцiї 1917- 1920 рокiв, пiд час якої з великою силою розкрилися свободолюбство i нацiональний дух українського народу, утворилися двi демократичнi держави – Українська Народна Республiка (УНР) та Західноукраїнська Республiка (ЗУНР). Нажаль, двi роз’єднанi держави не могли iснувати як єдиний полiтичний, економiчний органiзм, цьому заважав ряд причин. Не зважаючи на перешкоди, народ України не полишав прагнення до об’єднання всiх українських земель у власнiй державi.
1 грудня 1918 року представники державного Секретаріату ЗУНР – Левицький, Цегельський, члени директорiї — Винниченко, Петлюра, Андрiєвський, Швець пiдписали у Фастовi Предвступний договiр про майбутнє об’єднання двох республiк. Цей договiр став першим i основним актом соборностi, викликав схвалення українського загалу.
3 сiчня 1919 року на першому засіданнi Української Народної ради було одностайно прийнято Ухвалу про злуку ЗУНР i УНР. Часописи пiдкреслювали, що тим самим зроблено перший крок на шляху до об’єднання українських земель.
Директорія i Рада Народних Мiнiстрiв призначила святкування об’єднання УНР i ЗУНР на 22 сiчня. Ця дата не була випадковою, адже вказаний день збiгався з рiчницею iсторичного IV Унiверсалу Цетральної Ради, згідно з яким УНР проголошувалася самостiйною, незалежною державою, отже вiн мав стати днем подвiйного всенародного свята — Незалежностi i Соборностi.
Цього дня на майдані біля пам’ятника Богдану Хмельницькому зібралися десятки тисяч киян, щоб бути свідками урочистого прийняття Акта Злуки. В єдину соборну Україну об’єднувалися дві українські держави. Українська Народна Республіка була утворена в листопаді 1917 року, а Західно – Українська Республіка виникла у жовтні 1918 року під час розпаду Австро – Угорської імперії.
Усвідомлюючи суспільно-політичне значення цієї події, керівництво Української Народної Республіки подбало, щоб прийняття Акту Злуки стало величною маніфестацією єднання східних та західних українських земель, виявом політичної консолідації національної еліти, днем народження єдиної незалежної соборної держави. Сценарій урочистостей розроблявся під керівництвом міністра освіти Івана Огієнка, а режисурою дійства опікувався корифей українського театру Микола Садовський.
З раннього ранку мiсто набуло святкового вигляду. На будинках державних установ майорiли нацiональнi синьо-жовтi прапори, Софiївський майдан прикрашала трiумфальна арка зі старовинними гербами України і Галичини.
В Актi злуки проголошувалося: «Однинi воєдино вливаються століттями відiрванi одна від одної частини Єдиної України, Захiдноукраїнська Народна Республiка (Галичина, Буковина Угорська Русь) i Надднiпрянська Велика Україна. Здiйснилися вiковiчнi мрiї, якими жили, i за якi вмирали кращi сини України. Однинi є єдина, незалежна Українська Республіка».
Наступного дня Трудовий конгрес, як вищий представницький орган українського народу, майже одноголосно ратифікував документи про об’єднання двох державних утворень.
Ніби звертаючись до сучасників, один з авторів Акту Злуки, державний секретар ЗУНР Льонгин Цегельський говорив про день 22 січня: «Це така дата, що її виучувати будуть напам’ять українські діти грядущих поколінь побіч таких дат, як дата Хрещення Русі, як битва над Калкою, як битва під Полтавою або зруйнування Січі». Його слова справді стали пророчими.
Демократичні традиції і державна символіка об’єднаної Української Народної Республіки успадковані сучасною Україною.
Історичний досвід постійно нагадує – головною, незаперечною, неперехідною цінністю для всіх нас є незалежна, соборна держава. Лише за умови політичної й економічної незалежності ми можемо претендувати на гідне місце України у світі. Головний урок Дня Злуки – це усвідомлення того, що тільки в єдності сила. Тільки разом – ми нація. І лише в єдності, любові та порозумінні ми зможемо збудувати соборну, вільну, європейську державу
У цей день ми особливо повинні задумуватись над істиною: незважаючи на те, де ми народилися чи живемо – на Поліссі чи на Донбасі, Слобожанщині чи Галичині – ми є українцями, нащадками лицарів Київської Русі й запорізьких козаків. Це усвідомлення, а також любов до рідної землі й земляків, насправді, важливіше за будь-які партійні уподобання й політичні розбіжності.
